2.1. РОЗРОБКА ЗАВДАНЬ ТА ОФОРМЛЕННЯ ОСОБИСТІСНОГО ОПИТУВАЛЬНИКА
Конструювання будь-якого опитувальника повинно розпочинатися з ґрунтовного теоретичного аналізу вимірюваного психологічного конструкту. Йдеться про необхідність чіткого витлумачення структурно-функціональних особливостей тієї психічної реальності, котра співвідноситься з цим конструктом, та його наступної операціоналізації в сукупності доступних для емпіричної фіксації показниках.
Після розробки концептуальної моделі досліджуваного феномену та виокремлення релевантних їй емпіричних індикаторів визначається, яким чином ці індикатори можуть бути “схоплені” в процедурах вимірювання (оцінювання). Інакше кажучи, постає проблема розробки та специфікації конкретних завдань (пунктів) психодіагностичної методики.
Відразу ж зауважимо: при розробці завдань слід розуміти, що пункти опитувальника, по суті, є залежними змінними, котрі детерміновані незалежними змінними – шкалами, які, у свою чергу, маркують певний психологічний конструкт (психічну властивість). Шкали не можна виміряти безпосередньо, оскільки вони є латентними, описуються виходячи з теоретичних уявлень та маніфестують себе виключно через вимірювані змінні – пункти.
Для забезпечення задовільної надійності методики та мінімізації часових, енергетичних й ін. витрат досліджуваного під час роботи з нею загальна кількість завдань має бути не меншою, ніж 20. Верхня кількісна межа при цьому може значно варіюватись (від 30 до 550 пунктів і більше) залежно від особливостей, насамперед вікових, досліджуваного контингенту. У будь-якому разі, Л.Ф. Бурлачук вважає, що при пілотажному дослідженні кількість завдань попереднього варіанту методики має бути принаймні на 50% більше кількості тих, що увійдуть до її кінцевої версії.
При визначенні кількості пунктів, які співвідносяться з певною шкалою, зазвичай виходять зі ступеня важливості вимірювання одного параметра порівняно з іншими: чим вищою є діагностична цінність шкали, тим вищим є відсоток пунктів, які її репрезентують. При цьому О.В. Мітіна підкреслює, що кожній властивості (шкалі) має відповідати не менше 3 пунктів опитувальника.
Наступним після визначення кількості завдань кроком є власне формулювання пунктів опитувальника. Їхня якість визначається дотриманням дослідником під час їхньої розробки наступних рекомендацій:
- У методиці варто використовувати лише один тип завдань: або дихотомічні завдання з альтернативним вибором (по типу “так–ні”), або завдання із трьома варіантами вибору (по типу “так–не знаю–ні”), або завдання, що передбачають відпо-відь за рейтинговими шкалами (по типу “завжди–часто–інколи–ніколи”).
- Завдання повинно бути сформульоване якомога чітко, просто, зрозуміло та однозначно.
- Кожне завдання має містити лише одне питання або твердження. (“Думаю, слід змусити негрів емігрувати” замість “Думаю, слід змусити негрів та представників інших рас емігрувати”).
- Досліджуваний не повинен здогадуватись, яка риса вивчається за допомогою даного завдання.
- Завдання мають відображати не загальні, а конкретні аспекти досліджуваної області (“Чи граєте Ви за певному музич-ному інструменті?” замість “Чи подобається Вам музика?”).
- Слід уникати використання слів, що вказують на частоту дій (“часто”, “інколи” тощо) (“Чи відчували Ви безпричинну тривогу за останні два тижні?” замість “Чи відчуваєте Ви інколи безпричинну тривогу?”).
- Якщо можливо, терміни, що виражають почуття (“подобається”, “насолоджуюсь” тощо), слід замінити на опис відповідної поведінки (“Чи читаєте Ви художню літературу?” замість “Чи подобається Вам читання художньої літератури?”).
- Важливо, щоб кожен із пропонованих варіантів відповідей сприймався досліджуваним як можливий, ймовірний. Відповідь, що сприймається досліджуваним як неправильна, малоймовірна, буде мати низьку ймовірність вибору.
- За допомогою інструкцій забезпечте, щоб досліджувані швидко давали перші-ліпші відповіді.
- Під час розробки завдань запобігти можливому впливу настанов досліджуваного на характер його відповідей. Для уникнення настанови на згоду (тенденції погоджуватися з твердженням незалежно від його змісту) використовують збалансовані шкали, що містять приблизно однакову кількість прямих та зворотних пунктів1. Для мінімізації настанови на соціально схвалювані відповіді (тенденції відповідати на пункти опитувальника таким чином, аби надати бажану з точки зору соціальних або групових норм інформацію про себе) слід уникати завдань, відповіді на які пов’язуються досліджуваним із “гарними” або “поганими” особистісними якостями, а якщо це неможливо – сформулювати побічні (“Є декілька людей, яким я повністю довіряю” замість “Люди постійно брешуть про мене”) та дублюючі питання, використовувати шкали неправди або контрольні шкали. Подолання настанови на невизначені відповіді (тенденції до вибору середньої категорії відповідей, наприклад, “не знаю”, “не впевнений”, “складно відповісти” тощо) забезпечується інструкцією, що вимагає від досліджуваного якомога рідше давати такого роду відповіді; формулюванням пунктів таким чином, аби крайні варіанти були значущими, привабливими для нього; насамкінець – використанням дихотомічних завдань. Для запобігання виникненню настанови на “крайні” відповіді (тенденції до вибору відповідей, розташованих по краях шкали) рекомендується уникати використання рейтингових шкал. Якщо через певні причини неможливо відмовитись від цих шкал, то ретельний аналіз завдань та валідизація змінних методики, скоріше за все, допоможуть вилучити ті пункти, котрі змушують досліджуваних виявляти таку настанову.
Після розробки завдань через певний час слід повернутись до них та разом із 2-3 експертами спробувати ще раз оцінити формулювання, переконатися в тому, що вони легко розуміються та є однозначними, і вже потім перейти до оформлення особистісного опитувальника.
У структурному аспекті будь-який опитувальник має містити:
- Блок основної інформації, представлений графами, де вказуються ім’я досліджуваного, його вік, стать, освіта та ін. необхідні для дослідження дані, а також дата заповнення опитувальника. Крім цього передбачається місце для зазначення коду інтерв’юера та шифру респондента.
- Інструкцію, котра в чіткій, доступній та зрозумілій формі вказує на те, як досліджуваний має відповідати на пункти опитувальника та фіксувати свої відповіді, а також надає додаткову інформацію, котра, на думку розробника, сприятиме ефективній роботі досліджуваного з методикою.
- Стандартний за формою опитувальний бланк, що містить робочі аркуші, де досліджуваний фіксує свої відповіді, та спеціальні форми для обробки й інтерпретації психодіагностом даних обстеження.
При розробці бланку з метою забезпечення максимального комфорту та економії часу при роботі досліджуваного з методикою, однозначне розуміння ним інструкції та уникнення випадкових помилок наголошується на необхідність дотримання таких вимог:
- Опитувальний бланк не повинен містити назви методики.
- Рекомендується наводити в бланку приклади заповнення граф.
- Кожне завдання має бути пронумероване та відокремлене одне від одного.
- При побудові текстового матеріалу (розмір шрифту, просторове розташування тощо) мають бути враховані психологічні закономірності сприймання.
- Кожен рядок (пункт) має містити не більше 10-12 слів.
- Необхідно забезпечити чіткий візуальний зв’язок між кожним завданням та варіантами відповідей на нього, що мінімізує непродуктивну роботу досліджуваного з відшукування місця для проставлення відповідей.
- Для опитувальників, які містять питання закритого типу, бажано аби відповіді досліджуваного зводились до позначення потрібного варіанту простими символами (наприклад, “+”, “–” та ін.).
- Рекомендовано розділяти графи відповідей на окремі блоки по 10-25 пунктів.
- Якщо використовується більше, ніж один тип завдань, однакові пункти групуються разом. Кожен тип завдань вимагає різних інструкцій та відповідних варіантів відповідей.
- Бланк повинен мати естетично привабливий вигляд та сприйматись досліджуваним як інструмент психологічного обстеження.
Для забезпечення об’єктивності збору результатів відповідей на пункти опитувальника, їхньої подальшої квантифікації (переводу в кількісну форму) та статистичного аналізу передбачені різні форми їхньої фіксації: вербальна, числова та графічна.
Вербальні відповіді спираються на набір суджень про наявність або ступінь вираження досліджуваної ознаки та дозволяють реалізувати цю можливість у словесній формі (табл. 1).
Таблиця 1Кількість альтернатив | Можливі формулювання відповідей |
---|---|
2 | “Так”, “Ні” |
3 | “Так”, “Важко відповісти” (або “Не знаю”, “Не впевнений”), “Ні” |
4 | “Згоден”, “Скоріше згоден”, “Скоріше не згоден”, “Не згоден” |
5 | “Згоден”, “Скоріше згоден”, “Важко відповісти” (або “Не знаю”, “Не впевнений”), “Скоріше не згоден”, “Не згоден” |
7 | “Абсолютно згоден”, “Згоден”, “Скоріше згоден”, “Важко відповісти” (або “Не знаю”, “Не впевнений”), “Скоріше не згоден”, “Не згоден”, “Абсолютно не згоден” |
Числові відповіді використовуються у випадку, коли досліджуваному замість словесних формулювань пропонується вказати на ступінь згоди або незгоди з твердженням безпосередньо в балах (із обов’язковим указуванням в інструкції діапазону можливих оцінок). Це можуть бути:
- Натуральні числа від 1 (відповідає мінімальному ступеню згоди із твердженням) до 5-7 (відображає максимальну згоду) тощо.
- Позитивні та від’ємні цілі числа, використання яких є більш доцільними у випадку оцінювання за двохальтернативною антонімічною шкалою. Діапазон можливих відповідей при цьому утворює множину від –3 до +3, або від –2 до +2, де знаки “+” та “–” використовуються для позначення напрямку вибору певного полюсу, а абсолютне значення вказує на ступінь вираження характеристики, що задається цим полюсом. Щодо використання нейтральної відповіді, якій відповідає 0, то в науковців стосовно цього питання існують різні точки зору. Прибічники виключення нейтральної відповіді вказують на можливість виникнення в досліджуваних настанови на середні відповіді. Аргументом на користь можливості нейтральної відповіді є теза про те, що відсутність такої альтернативи достатньо часто сприймається досліджуваними як тиск, і вони взагалі відмовляються відповідати на питання. В будь-якому випадку, прийняття рішення про включення нейтральних відповідей залежить від змісту опитувальника, характеристик контингенту досліджуваних, умов проведення методики тощо.
- Відсотки, де 0% вказує на абсолютну незгоду, а 100% – на абсолютну згоду (при цьому сума відсотків не обов’язково дорівнює 100). Наприклад:
Формулювання питання | Можливі варіанти відповідей, у% |
---|---|
Україна може стати великою та квітучою країною, | |
А) якщо буде розвиватись своїм унікальним шляхом, не прагнучи копіювати інші країни | 100 |
Б) якщо добре засвоїть досвід інших передових країн | 45 |
Далі, як правило, здійснюється обчислення розподілу типів відповідей на кожне питання: кількість однозначних відповідей (А або Б), поєднання відповідей (А+Б ≤ 100%), перетин відповідей (А+Б > 100%), що, у свою чергу, уможливлює обчислення кореляційний зв’язків показників типів відповідей із іншими змінними. Після цього всі відповіді досліджуваних можуть бути переведені у дихотомічну номінативну шкалу, де 1 позначає наявність у відповіді на дане питання методики одного з трьох можливих варіантів, а 0 – його відсутність, та об’єднані у бінарну матрицю (табл. 2), котра надалі може бути факторизована.
Таблиця 2Ім’я | Питання 1 | Питання 2 | Питання 3 | ||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
А або Б | А+Б ≤ 100% | А+Б > 100% | А або Б | А+Б ≤ 100% | А+Б > 100% | А або Б | А+Б ≤ 100% | А+Б > 100% | |
Олена | 1 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 1 |
Катя | 0 | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 | 1 | 0 | 0 |
Олег | 0 | 1 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 |
Графічні відповіді полягають у позначенні досліджуваним на безперервному відрізку (довжиною від 8 до 18 см) точки, котра б відповідала його позиції, ступеню вираженості в нього певної властивості тощо. Завдання психодіагноста в цьому випадку полягає у вимірюванні довжини відрізків від нижньої межі до позначеної досліджуваним точки (з отриманням шкали відношень). Як зазначає О.В. Мітіна, застосування такого роду фіксації даних є зручним для досліджуваних, полегшує завдання вибору оцінки (адже йому легше зробити позначку в будь-якому місці графічної шкали, ніж вказувати на точне числове значення або градацію), покращує психометричні характеристики методики.
Таким чином, загальний алгоритм конструювання особистісного опитувальника передбачає реалізацію розробником такої послідовності проектувальних дій: 1) теоретичний опис психологічного конструкту та обґрунтування способів індикації тих його структурно-функціональних аспектів, на вимірювання яких спрямована дана методика; 2) розробка та специфікація завдань опитувальника; 3) структурне оформлення методики. Внаслідок цього уможливлюється перехід до наступного етапу розробки особистісного опитувальника – безпосереднього здійснення серії психометричних процедур, спрямованих на стандартизацію сконструйованого вимірювального інструменту, а також на пе-ревірку його надійності та валідності. Саме розгляд цих проце-дур стане предметом подальшого розгляду.
1Пункт є прямим, якщо згідно ключа вираженість властивості, котра відповідає певній шкалі, передбачає відповідь “так” на питання/твердження пункту; пункт є зворотнім, якщо згідно ключа вираженість такої властивості передбачає незгоду з питанням/твердженням пункту.