Вступ до практичної психометрики

Мультимедійний навчальний посібник

1.1.Історія становлення та сучасний стан психометричних досліджень

Одним із основних структурних розділів психологічної діагностики, що розробляє спеціальні математико-статистичні та логіко-методичні процедури конструювання й адаптації вимірювальних психодіагностичного інструментарію, є психометрика (грецьк. ѱυχη – душа; μετρον – міра) – галузь психодіагностики, пов’язана з теорією та практикою вимірювання психічних явищ.

Сама ідея вимірювання психічних феноменів уперше була сформульована німецьким філософом Хрістіаном фон Вольфом (1679–1754), який для позначення процедур квантифікації психологічних спостережень (зокрема, за увагою) у 1734 році вводить термін “психометрика”. В подальшому психометрика пов’язується з вимірюванням часових характеристик психічних процесів (“ментальна хронометрія” Ф. Дондерса), визначенням кількісних відношень між величиною подразників та силою відчуттів (порогова психофізика Е. Вебера та Г. Фехнера), спробами “охопити числом операції розуму” (“антропометрика” Ф. Гальтона) тощо.

Якісно новий етап розвитку психометрики припадає на кінець ХІХ – початок ХХ століття у зв’язку з орієнтацією психології на природничо-науковий ідеал раціональності та еволюцією наукових уявлень про предмет психології та методи його вивчення. Відповідно до запозичених із природничих наук принципів точності, об’єктивності та відтворюваності процесу моделювання емпіричних об’єктів створюються перші формалізовані за умовами й процедурою проведення методики встановлення кількісних та якісних індивідуально-психологічних відмінностей – тести (англ. test – проба, перевірка, дослід).

Починаючи з тестових лабораторних дослідів Френсіса Гальтона (1822–1911) та Джеймса Мак-Кіна Кеттелла (1860–1944), розвиток психометрики відбувався здебільшого в напрямку диференціації предметної спрямованості тестових методик (йдеться, зокрема, про створення різноманітних шкал вимірювання інтелекту, освітніх тестів досягнень тощо), стандартизації методичних процедур тестування (що уможливлювала порів-няння результатів, отриманих різними дослідниками на великій кількості індивідів, та встановлення на цій основі психологічних закономірностей), розробки математико-статистичного апарату тестології (насамперед, впровадження в практику психологічних вимірювань кореляційного, факторного та дисперсійного аналізу).

Поступово до середини ХХ століття емпірико-статистична методологія тестових вимірювань не лише стає концептуальною основою об’єктивного (ґрунтованого на вивченні успішності (результативності) та/або способу (особливостей) виконання досліджуваним критеріальної діяльності) підходу в психодіагностиці, а й формує особливу галузь психометричних досліджень – диференціальну психометрику, котра пов’язана з визначенням та обґрунтовуванням вимог до вимірювання індивідуально-психологічних відмінностей: стандартизованості, надійності та валідності, репрезентативності тестових норм тощо.

Практично одночасно з формуванням тестової психометрики інтелекту створюються та розвиваються методики діагностики некогнітивної сфери особистості – опитувальники. На відміну від тестів, опитувальники 1) розробляються в межах суб’єктивного психодіагностичного підходу та ґрунтуються на отриманні діагностичних даних зі слів самого досліджуваного внаслідок самооцінювання/самоопису ним під час відповіді на різні за формою питання/твердження особливостей власної особистості або поведінки в тих чи інших ситуаціях; 2) не передбачають правильної або неправильної відповіді.

Прототипом сучасних особистісних опитувальників вважається розроблений американським психологом Робертом Вудвортсом (1869–1962) “Бланк даних про особистість” (1917), призначений для виявлення та відсіювання з військової служби осіб із невротичною симптоматикою. Наступні десятиріччя характеризуються інтенсивною розробкою та широким упровадженням у практику вимірювання окремих властивостей і проявів особистості різних за цільовою спрямованістю опитувальників. Цьому значною мірою сприяло збагачення існуючих кореляційно-факторних методів конструювання особистісних опитувальників (зокрема, обґрунтування конфірматорного та експлораторного факторного аналізу); систематизація Стенлі Смітом Стівенсом (1906-1973) основних видів вимірювальних шкал; удосконалення, насамперед завдяки роботам Лі Джозефа Кронбаха (1916–1994) математико-статистичних способів визначення внутрішньої структури, надійності та валідності психодіагностичних методик; математична формалізація нових теоретичних моделей конструювання тестів із урахуванням залежностей “завдання–відповідь” (наприклад, Item-Response Theory Г. Раша); публікація “Технічних рекомендацій для психологічних тестів та діагностичних методик” (1954), які регламентували практичну психометричну діяльність психодіагноста тощо.

Розвиток, починаючи з 60-х років ХХ століття, інформаційних технологій (поява перших комп’ютерів, а в подальшому – їхнє об’єднання в мережу Інтернет) не лише дозволив дослідникам забезпечити уніфікованість та об’єктивність процедури проведення психологічних вимірювань, вирішувати будь-які за складністю кількісні завдання, що виникають у процесі психометричного аналізу, а й уможливив розробку нових математичних технологій у психометриці – множинного регресійного аналізу, структурного моделювання та ін. Для практичної реалізації такого роду технологій створено спеціальне програмне забезпечення (STATISTICA, MATHSTAT, SPSS, EQS, LISREL та ін.), використання якого значно полегшує аналіз великого масиву статистичних даних та пришвидшує процес обчислення різноманітних психометричних показників.

У вітчизняній психодіагностиці вже на початку ХХ століття успішно розвивається традиція тестової психометрики, котра бере початок від праць Федора Єгоровича Рибакова (1868–1920), Григорія Івановича Россолімо (1860–1922) та Георгія Івановича Челпанова (1862–1936). У радянський період становлення педології і психотехніки 20–30-х років минулого століття психологічне тестування стає одним із основних дослідницьких методів у сфері освіти та професійної діяльності (М.Я. Басов, П.П. Блонський, Л.С. Виготський, С.Г. Геллерштейн, О.О. Люблінська, І.Н. Шпільрейн та ін.). Широко використовуються тести й у медичній практиці (М.І. Озерецький, 1923). При цьому значна увага приділяється розробці теоретичних аспектів прикладної статистики в психологічному тестуванні (А.М. Мандрика, 1931), обґрунтуванню критеріїв точності тестових випробувань та зв’язку їхніх результатів із соціальними факторами (М.Ю. Сиркін, 1929). Але незважаючи на те, що більшість тестологічних напрацювань тих років не лише відповідала світовому рівню, а й навіть випереджала його, у 1936 році тестологія в СРСР була заборонена.

Відродження психодіагностики припадає на кінець 60-х–другу половину 70-х років минулого століття та відбувається на тлі гострих дискусій про її місце в системі психологічної науки, специфіку її предмету та методів. У цей час робляться спроби використання “якісних тестів” у пато- та нейропсихології (С.Я. Рубінштейн, 1970; О.Р. Лурія, 1973), клінічній практиці (В.М. Блєйхер, Л.Ф. Бурлачук, 1978); з’являються публікації з психометрики (М.С. Бернштейн, 1968; Ю.З. Гільбух, 1978, 1979); адаптуються відомі закордонні тести та розробляються оригінальні психодіагностичні методики (Л.М. Собчик, 1976; Ф.Б. Березін та ін., 1976; В.Г. Норакідзе, 1975; Ю.Л. Ханін, 1976-1978); проводяться спеціалізовані конференції з проблем тестової психодіагностики (Таллінн, 1974; Братислава, 1979).

1980–90-ті роки для вітчизняних спеціалістів у галузі психодіагностики були відмічені такими подіями. У 1981 році за редакцією Костянтина Марковича Гуревича (1906–2007) виходить у світ колективна монографія “Психологічна діагностика. Проблеми та дослідження”, присвячена питанням конструювання, перевірки та використання діагностичних методик. Широкого резонансу в психологічній спільноті набуває публікація у 1982 році перекладу фундаментальної праці провідного американського психометриста Анни Анастазі (1908–2001) “Психологічне тестування”. З’являється низка вітчизняних праць із психометрики (В.С. Аванесов, 1982; В.К. Гайда, В.П. Захаров, 1982; В.М. Мельников, Л.Т. Ямпольский, 1985; О.Г. Шмельов, 1982); активно створюються оригінальні методики діагностики інтелекту (М.К. Акімова, О.М. Борисова, К.М. Гуревич, 1986; Ю.З. Гільбух, 1992), характеру (А.Є. Лічко, 1981), темпераменту (В.М. Русалов, 1988, 1990), мотиваційно-смислової сфери (Ю.М. Орлов, 1978; Д.О. Леонтьєв, 1986), самосвідомості (В.В. Столін, С.Р. Пантілєєв, 1989), здібностей (Б.О. Федорішин, В.В Синявський, 1980) та професійних інтересів (С.Я. Карпіловська, 1980; Є.О. Клімов, 1983); збираються тестові норми для вітчизняних версій західних тестів (Є.Ф. Бажин, 1984; В.М. Русалов, 1992; О.Г. Шмельов, 1985); публікується навчальна та довідникова література з проблем психологічного вимірювання (О.О. Бодальов, В.В. Столін, 1987; Л.Ф. Бурлачук, С.М. Морозов, 1989).

Із-поміж основних завдань, які наразі вирішуються в галузі стандартизованої вимірювальної психодіагностики та багатовимірного аналізу тестових даних, слід насамперед указати на необхідність подальшої ґрунтовної розробки теорії вимірюваних індивідуально-психологічних особливостей особистості. В цьому сенсі ефективність практичної діагностики визначається передусім ступенем розробленості диференціально-психологічних уявлень про природу тих явищ, на вимірювання яких спрямована та чи інша методика. Особливо це стосується вітчизняних концепцій особистості, котрі часто-густо потребують операціоналізації в сукупності доступних для психодіагностичної оцінки та вимірювання конструктів.

Іншим важливим завданням сучасних психометричних досліджень є адаптація закордонних тестів. Вирішення цього завдання, зважаючи на значну за складністю лінгвістичну роботу з перекладу пунктів та адаптації шкал психодіагностичної методики, її ґрунтовний психометричний аналіз та обов’язкову її стандартизацію на відповідних вибірках, передбачає, по суті, реалізацію комплексу заходів, аналогічних тим, що мають бути реалізовані під час створення оригінальної авторської методики. Окрім цього залишається відкритою проблема психометричної обґрунтованості деяких уже опублікованих закордонних та вітчизняних тестових методик, адже в більшості з них не подана інформація про вибірку стандартизації, норми, валідність, надійність, достовірність. У зв’язку з цим важливою подією, що вплинула на психодіагностичну практику, стало створення першого українського видавництва психологічних тестів “ОС Україна” (науковий керівник проф. Бурлачук Л.Ф.), метою якого є повна адаптація та стандартизація найвідоміших закордонних тестів (зі збереженням усіх авторських прав), а також публікація оригінальних вітчизняних методик.

Із широким розповсюдженням комп’ютерних технологій, оснащених доступними для психологів операціональними системами з достатньо розробленими алгоритмами оперування діагностичною інформацією та виведення інтерпретацій, особливого значення набуває вирішення завдань комп’ютеризації психологічних тестів, а також створення власне комп’ютерних психодіагностичних методик. У першому випадку постає питання про припустимість і доцільність переносу існуючих бланкових методик на ЕОМ та про саму можливість відтворити в комп’ютерному варіанті відомого тесту його змістовно-формальні особливості[1]. Крім цього, проведення дослідження на комп’ютері привносить у традиційну діагностичну процедуру новизну обстановки, зумовлює суттєві зміни в способах реагування досліджуваного, пред’являє специфічні вимоги до його психофізіологічних та психологічних станів тощо. Слід також зважати на наявність попереднього досвіду роботи досліджуваного з комп’ютером як значний фактор, що впливає на успішність виконання автоматизованих психодіагностичних методик.

Говорячи про комп’ютерні тести, що від початку конструюються з урахуванням можливостей сучасної обчислювальної техніки, необхідно підкреслити важливість дотримання розробником низки загальних норм: оформити сторінку як закінчений смисловий фрагмент інструкції; оптимально організувати інформацію та мінімізувати варіабельність її розуміння досліджуваним шляхом надання йому можливості контролювати правильність виконання власних дій; використання кодів, які максимально асоціюються з його життєвим досвідом; надання йому підказки при помилках; забезпечити відповідність швидкості та способу подачі інформації пропускній спроможності досліджуваного; максимально полегшити та спростити його дії зі збереженням сутності якостей, що вимірюються тощо. Окрім цього, ще один суттєвий момент у розробці комп’ютерних методик пов’язаний із залученням через мережу Інтернет великої кількості людей для участі в дослідженні як представників вибіркової сукупності. З цього приводу О.В. Мітіна зазначає, що можливість доступу до Інтернету вже сама по собі накладає обмеження на репрезентативність вибірки, а дослідник за умов дистанційного (і, як правило, анонімного тестування позбавляється можливості контролювати достовірність відповідей.

Розуміючи важливість розв’язання вказаних завдань на сучасному етапі розвитку психологічної діагностики, українські науковці інтегрують свої зусилля в напрямку розробки інструментально-методичного забезпечення професійної діяльності практичних психологів. Значні за обсягом та значенням дослідження в цій галузі здійснюють співробітники Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, очолюваного нині Сергієм Дмитровичем Максименком (1941 р. н.), інших академічних установ та провідних психологічних кафедр вищих навчальних закладів Києва, Львова, Одеси, Полтави, Харкова тощо.

Таким чином, підводячи підсумки короткого огляду, слід, насамперед, указати на те, що від самого початку свого становлення психометрика пов’язується з кількісним визначенням психічних явищ та створенням (із опертям на прикладну математичну статистику) відповідних вимірювальних інструментів – тестів й опитувальників. У подальшому оформлюється особлива галузь психометричних досліджень – диференціальна психометрика, що виражає в кількісній формі індивідуально-психологічні відмінності між людьми та розробляє основні критерії якості психологічного вимірювання (стандартизованість, надійність, валідність, репрезентативність тестових норм тощо). Бурхливий розвиток психометрики в ХХ столітті зумовив як збагачення корпусу психодіагностичних методик новими науково обґрунтованими тестами й опитувальниками, так і значне розширення наявного на той момент арсеналу математико-статистичних методів аналізу даних (розвиток та вдосконалення кореляційного, факторного, дисперсійного, кластерного аналізу, багатовимірного шкалування тощо). На сучасному етапі розвитку психометричних досліджень основна увага науковців фокусується на подальшій розробці теоретико-математичних моделей та процедурно-методичних правил кількісної кваліфікації досліджуваних психічних явищ та створенні (й адаптації) на цій основі бланкових, комп’ютеризованих, комп’ютерних та ін. форм психологічних тестів та опитувальників.


1Тому традиційну бланкову методику та її комп’ютерний аналог апріорно не можна розглядати як еквівалентні форми та переносити з одного на іншу результати психометричних випробувань.