Контекстуалізм у підготовці майбутніх учителів

Abstract

Словник іншомовних слів пояснює термін «контекст» (від лат. contextus – тісний зв’язок, єднання) як «сукупність обставин, подій тощо, у тісному зв’язку з яким слід розглядати певну подію» [11, с. 292]. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови зазначено, що контекст – це те, «що розглядається як ціле, яке зв’язує і пояснює які-небудь явища, факти» [3, с. 450]. Надання змісту занять контекстного характеру означає, що навчання студента має бути тісно пов’язаним із його змістом, варто сприймати його як особистісно значуще, пропускати весь матеріал крізь призму свого «Я». Завдяки цьому буде ефективніше формуватись особистість майбутнього вихователя. У зв’язку з цим Н. Морева серед пріоритетних принципів виділяє такі як індивідуалізацію навчання, як орієнтацію на конкретні освітні потреби дорослого студента, його досвід, рівень підготовки, психофізіологічні і когнітивні особливості для створення індивідуальної програми навчання та контекстність навчання, яка передбачає врахування життєво важливих цілей студентів, спрямованих на виконання ними певних соціальних ролей, а також врахування професійних та соціальних умов [6, с. 92]. У рамках особистісного підходу професійно-педагогічна підготовка ґрунтується на реалізації індивідуальних особливостей. Науковці І. Зязюн, Н. Кичук, О. Пєхота передбачають необхідність надання умов для самореалізації, самоорганізації та саморозвитку. Особистісний підхід розкрито в працях К. Абульханової-Славської, О. Анісімова, А. Вербицького, Г. Костюка, С. Кульневич, Н. Нечаєва, С. Рубінштейна, В. Сєрікова.