Трансформаційні зміни у вищій музичній освіті Європи: від Неаполітанської консерваторїї до сучасних академій музики

Abstract

Трансформація вищої педагогічної освіти у світовому й українському контексті такою ж мірою стосується й мистецької освіти та мистецької педагогіки, складовою частиною якої є музична педагогіка. Взаємодія видів мистецтва і педагогіки породжує такі унікальні феномени, як: мистецька педагогіка, педагогіка мистецтва, арт-педагогіка, музична педагогіка. На це неодноразово вказували такі відомі українські науковці в цій галузі, як О. Рудницька, Г. Ніколаї, О. Михайліченко, М. Лещенко. Якщо в країнах Західної Європи ще в середині ХІІІ століття почала стверджуватися система вищої освіти та один за одним почали відкриватися університети, то система вищої музичної освіти відстала на цілі три століття. У зв’язку з тим, що після тривалих Італійських воєн чомусь саме в Неаполі залишилося найбільше дітей-сиріт і міські магістрати не знали, що з ними робити, в 1537 році за наказом іспанського короля Карла V, який був на той час правителем Неаполю, всіх безпритульних дітей почали збирати в спеціально організовані притулки, де їм мали дати окрім харчування хоча б якусь освіту. Але, зважаючи на те, що кошти на цю освіту були виділені мізерні, навчати їх погодилися лише неаполітанські музиканти, котрі знаходилися також не в кращому матеріальному становищі. Проте вони прийняли умови охороняти сиріт, звідки й пішло слово консерваторія – охороняю, приховую, консервую.