Проблема єдності педагогічної теорії та практики: історія і сьогодення

Abstract

Здійснено аналіз проблеми єдності і співвіднесення педагогічної теорії та практики в історичній ретроспективі, зокрема – в руслі прагматичної концепції Дж. Дьюї, методу проєктів В. Кілпатріка, Дальтон-плану Г. Паркхерст, бригадно-лабораторного методу організації навчання, зв’язку загальної освіти з політехнічною і трудовою підготовкою. Підкреслено, що єдність теоретичних і практичних компо-нентів педагогічного процесу виключає питання домінування теорії чи практики або їх незалежного співіснування. У цьому контексті важливим є – міцний зв›язок, баланс і оптимальне співвіднесення. Підґрунтям забезпечення єдності педагогіч-ної теорії та практики виступає принцип цілісності, фундаментальності і безпе-рервності навчання. Зазначено, що в умовах Нової української школи принцип зв’язку теорії і прак-тики є одним із провідних в організації освітнього процесу. У цьому зв’язку все біль-шої актуальності набувають методи / системи / технології самореалізації учнів, такі як: перевернутий клас, метод проєктів, кейс-метод, віннетка-план, дальтон-план та ін. У цьому контексті увагу акцентовано на важливості якісної підготовки майбут-ніх учителів, зокрема запропоновано рекомендації щодо посилення ефективності цієї роботи: у площині підвищення професійного і загальнокультурного рівня та педагогічної майстерності викладача закладу вищої освіти; у площині розроблен-ня нових та перегляду / оновлення діючих освітньо-професійних програм підго-товки бакалаврів і магістрів; у площині удосконалення механізмів забезпечення надання якісних освітніх послуг.