Відчуття «рівнодення»

Abstract

Лірична книга «Рівнодення» позиціонує молодого подолянина Вадима Василенка як споглядача-ментора, спостерігача-співця краси, цілісності, національної автентики й ідентичності. Саме онтологічну спостережливість, філософську заглибленість підмітив у віршах збірки учений-літературознавець, письменник Анатолій Подолинний: у передмові до «Рівнодення» він назвав світ ліричного героя Вадима Василенка світом «одних почувань, душевних відрухів, панівним голосом душі». Двадцять шість поетичних мініатюр відібрані до збірки радше настроєво, аніж за якимось принципом і не завжди оповідають про закони рівнодення, але твориться у них міф, іноді перенасичений семами, іноді заплутаний у ритмізуванні (додаткові склади, випущені склади; заміни складу паузою), але відверто пантеїстичний, де разом птахи, люди і риби, сніги і трави, вода і сонце... Міфосвіт «Рівнодення» нагадує згущену візію, ткання з образів-символів, більшість із яких - національні; по сприйнятті книги як цілісного тексту складається враження, що ліричний герой рятується від полікультурності як від розпорошеності, пильно стежачи, аби в його світогляд не проникли чужорідні знаки. Усе це підтверджує фінальна поезія міфодійства збірки під тією ж таки символічною назвою - «Рівнодення», бо тільки з відчуття рівнодення можна згойднути горизонти душі журавлями. Отже, маємо нове, експресивне, сміливе шукання стилю у вимірах рівнодення як фетишу.