Етичні погляди Феофана Прокоповича першого періоду творчості (1706 — 1709 рр.)

Abstract

Перше українське національне відродження (XVII — XVIII ст.) відбулося під релігійним гаслом. Повернення українцям права на плекання моральної гідності було найважливішим питанням національного процесу зазначеного історичного періоду, пов’язаного з іменем Феофана Прокоповича. Феофан Прокопович був найосвідченішою людиною України кінця XVII — початку XVIII ст. Науковець залишив велику наукову, публіцистичну та художню спадщину, в якій значну частину займала етика. Життя та діяльність Ф. Прокоповича можна умовно поділити на два періоди: київський та петербурзький. У київському періоді мислитель виступає вченим, філософом; у петербурзькому періоді йому довелося бути більше політиком, діячем церкви, а наукою й філософією він займався час від часу. Ми свою увагу сконцентруємо на першому (київському) періоді діяльності мислителя, шо становить мету пропонованої статті. Етичне вчення Феофана Прокоповича та його однодумців про людину та її моральність було направлене проти середньовічних етичних догм, тому шо підривало критерії моральної оцінки людини, які були прийняті в системі феодальної моралі, та сприяло становленню нових моральних норм, принципів, уявлень. Засуджуючи аскетизм, етичне вчення Ф. Прокоповича возвеличувало гармонію душі й тіла, земне життя, працю людини, але моральний ідеал, представлений в етичному вченні, до кінця не був сформульований. Віддаючи перевагу моралі буржуазних капіталістичних відносин, які почали зароджуватися, мислитель відображав у своїх працях мораль перехідного періоду, водночас поєднуючи в собі риси «нової» моралі зі «старою».