Українська греко-католицька церква середини 40-50-х років ХХ століття: воскресіння з руїн

Abstract

Історія Української греко-католицької церкви залишається ше маловідомою для більшості населення нашої держави. Винятком є Західна Європа та Закарпаття, де вона є найпоширенішою релігійною течією. Об’єктивні публікації з проблем діяльності УГКЦ виходили за кордоном, а в Україні почали з’являтися легально наприкінці 80-х років. Останні присвячувалися здебільшого питанням насильницької ліквідації церкви та активній участі партійних органів, спецслужб, які втягнули в брудну акцію Російську православну церкву, на Львівському соборі УГКЦ, що відбувся у березні 1946 року. Його влучно охрестили псевдособором. Значно менше праць із широким використанням архівних матеріалів з проблем подальшої долі віруючих, церкви загалом. Слід зазначити, що кінець 40-х — початок 50-х років виявилися найважчими в діяльності УГКЦ. Легальна структура церкви була повністю зруйнована арештами єпископату, примусовим запровадженням російського православ'я та репресіями проти непокірного духовенства і вірних, яким залишалося одне — вистояти в надії на краші часи. Церква існувала, про що свідчить та пильна увага, яку виявили в Києві до релігійного життя греко-католиків, численні судові процеси стосовно нескореного духовенства. Греко-католики зберігали вірність церкві навіть у місцях ув'язнення чи заслання, де вони відбували покарання за «антирадянську діяльність». Таким чином, розвиток подій упродовж кінця 40 — середини 50-х років засвідчив, що греко-католики зуміли вистояти перед брутальним натиском тоталітарної сталінської системи, зберегти віру батьків, продовжуючи нелегальну діяльність, яка значно активізувалася після повернення з місць покарання ув'язнених у 40-х роках священиків. Віруючі побачили світло в кінці тонелю... Ми ж своєю статтею намагалися переконати читачів, що певна упередженість частини віруючих, особливо прибічників Української православної церкви, стосовно Української греко-католицької церкви, є безпідставною, що греко-католики не були налаштовані вороже стосовно власного народу. При цьому, звичайно, не ставилось завдання стати на захист інтересів УГКЦ, оскільки для нас найважливішим принципом залишається принцип об’єктивності.