Сакралізація як історичний засіб розширення сфери функціонування релігійного комплексу

Abstract

В історії людства, як переконливо свідчить практика, сфери та обсяги функціонального впливу релігійного феномена на суспільство та людину ніколи не були постійними. Вони змінювалися в залежності від їх ставлення до трансцендентних сил, що, власне, і вводило їх у сферу релігійної діяльності. У релігієзнавстві сутність такого процесу розкривається через поняття «сакралізація» і «секуляризація». Проблема сакралізації, механізм її реалізації в соціумі та соціальні наслідки завжди були в центрі релігієзнавчих досліджень. Ця тематика тією чи іншою мірою була об’єктом дослідження зарубіжних учених Р. Белла, Е. Дюркгайма, Н. Зедерблома, М. Малерба, М. Марселя, Е. Фьоренцо та ін. Певний вклад у розвиток цього питання внесли українські релігієзнавці М. Бабій, В. Бондаренко, В. Єленський, А. Колодний, Б. Лобовик, О. Саган, В. Танчер, В. Токман, Л. Филипович. Проте сакралізація як засіб розширення сфер функціонування релігійного комплексу темою окремого дослідження ще не була. За сучасних умов сакралізація має чітку тенденцію до звуження вияву, що зумовлює і зменшення «соціального простору» функціонування релігійного комплексу. Правда, нині спостерігаються спроби сакралізації соціального й індивідуального життя в окремих державах, у тому числі і в Україні. Але вони, в основному, мають обрядовий характер, а тому суттєво вплинути на зміну суспільної й індивідуальної свідомості, як свідчить практика, не можуть. Тому помітною є тенденція зменшення впливу релігійного комплексу на політичні, економічні та інші структурні елементи суспільства. Запропонована наукова розвідка має на меті розглянути сутність сакралізації як процесу розширення сфери функціонування релігії в соціальному світі.