Бендерське «яблуко розбрату» перших українських політемігрантів

Abstract

У статті з’ясовуються передісторія та діяльність «Бендерської комісії» 1709 року, кінцевий присуд якої не розрубав «гордіїв вузол» суперечностей у середовищі мазепинців, а увиразнив і окреслив спосіб подолання їх через створення політико-правового акту - «Конституції» 1710 року. У контексті подій змальовуються портрети головних дійових осіб протистояння - А. Войнаровського та П. Орлика. Об’єктом нашого дослідження є комплекс причин, які зумовили з’яву в означений час і у відповідній формі «Договорів і постанов...», а саме: необхідність унормування політико-правових відносин між носіями вищої влади (гетьманом і генеральною старшиною) та Запорожжям, котре домагалося політичної суб’єктності; інтереси «козацької старшини, матеріальний статок якої фактично перетворював її на основного реального конкурента українському абсолютизмові на політичному рівні»; «Бендерська комісія» як «каталізатор» порозуміння. Предметом розвідки обраний останній чинник, механізм дії якого в історичному контексті опосередковано й епізодично розкрито в низці досліджень, а в політико-правовому - у працях О. Кресіна. Наше завдання полягає в тому, щоб проаналізувати складний, суперечливий і драматичний період життя українських емігрантів восени 1709 р. у єдності всіх його складників, додавши до історичного, юридичного ще й вельми впливовий людський фактор.