Самотність як полівекторний феномен: філософсько-антропологічний дискурс

Abstract

Проблема самотності вперше з’являється в епоху Відродження, коли людина починає виявляти себе як неповторну особистість. Особливо актуальною означена тема стає в європейській філософії починаючи з XIX століття, коли ця філософія переходить до некласичної форми. Некласична, передусім екзистенційно та персоналістично орієнтована філософія , розглядає самотність як одну із центральних тем. Це пов’язано з тим, що вільна особистість для цієї філософії є вищою цінністю та умовою існування «відкритих» спільнот. У XX ст. проблема самотності настільки охопила людство, що М.Бердяєв назвав її основною проблемою людської особистості і філософії людського існування.