Взаємодія слова і музики у поетичному циклі Лесі Українки «СІМ СТРУН».

Abstract

Стаття присвячена взаємовпливам і взаємодії художнього слова з несловесними видами мистецтва, зокрема музикою, на матеріалі поетичного циклу Лесі Українки «Сім струн, написаного 1890 року 19-річною авторкою. Провідною методологією цього дослідження стала семіотика – наука, що вивчає міжмистецькі взаємовпливи і зв’язки, функціонування знаків та інформаційних знакових систем. Розглядаючи поетичний цикл Лесі Українки «Сім струн» як систему мовних, поетичних, жанрових і музичних знаків, і детерміновуючи його як комунікативну систему, спробували через мову як метасистему встановити відповідну систему музичної знакової ієрархії, і дослідити цикл у категоріях міжмистецьких – інтерсеміотичних зв’язків. З’ясовано, що кожен із семи віршів циклу написаний у відповідності до нот тональності до-мажор: ДО, РЕ, МІ, ФА, СОЛЬ, ЛЯ, СІ, та жанрово-строфічної організації вірша: ГІМНУ, ПІСНІ, КОЛИСКОВОЇ, СОНЕТА, РОНДО, НОКТЮРНУ, СЕТТІНИ. Досліджуваний матеріал дав можливість подивитися на поетичні твори циклу водночас і як на музичні, зі специфічною композицією та наскрізною ідеєю та образами. Різні за мотивами, інтонаційно-ритмічною структурою, строфічною будовою, жанрами, твори циклу «Сім струн» Лесі Українки завдяки композиційній єдності набувають додаткової естетичної вартості, сприймаються як новий твір. Кожен твір зберігає відносну автономію, але між ними існує відцентрово-доцентровий зв'язок. Залучений для дослідження словесний і музичний матеріал поетичного циклу Лесі Українки підтверджує думку про те, що базові міжмистецькі одиниці (попри значні відмінності в знакових системах різних видів мистецтва) спільні для них, мають механізми взаємопереходу художніх образів у слово, слова в простір, простір у звук, художнє слово тяжіє до візуальної та аудіальної комунікації, прояву явища синестезії. У статті подані оригінальні партитури, написані Ігорем Дорошенком до віршів «До» (гімн), «Ре» (пісня) та «Сі» (сеттіна).