Фразеологічні одиниці з компонентами-топонімами в українській мові: структурно-семантичний аспект

Abstract

Серед фразеологічних одиниць з етномаркованими компонентоми – власними назвами помітне місце посідають стійкі сполуки, до складу яких входять топоніми та відтопонімні прикметники: як до Києва рачки – «дуже далеко»; як швед під Полтавою – «пропасти, загинути»; іти на Голгофу – «піддаватися дуже важким фізичним або моральним випробуванням, іти на смерть». Виразною ознакою цих одиниць є те, що вони дають влучну, здебільшого гумористичну або іронічну характеристику предметам чи явищам. Наприклад, у фразеологізмі язик до Києва доведе («розпитування допоможуть знайти те, що потрібно») закцентовано увагу на необхідності цікавитись, розпитувати, бути комунікабельним. М. Григораш так пояснює його походження: «З 988 р., коли Київська Русь прийняла християнство, у Києві – столиці першої руської держави – почали особливо активно будуватися церкви й монастирі, палаци і бібліотеки, зокрема славетна Софія, Києво-Печерська лавра. З усіх куточків руської землі йшли сюди люди вчитися і торгувати, служити й молитися. І дивувалися красі й пишності цього міста. Київ вважався настільки відомим, що до нього можна дійти, навіть не знаючи дороги, а тільки розпитуючи про неї» [2].