Антитоталітарне спрямування повісті Олени Звичайної «Селянська санаторія»

Abstract

У статті проаналізовано антитоталітарний дискурс повісті Олени Звичайної «Селянська санаторія». На основі вивчення життєпису письменниці встановлено, що образ головної героїні Улянки має автобіографічну основу. Чоловік авторки, колишній військовик армії УНР, був неодноразово засуджений у 1930-ті роки і лише дивом урятувався від загибелі в тюремних таборах. Розглянуто комплекс соціально-політичних проблем твору. Показано, що в повісті відображені теми Голодомору, розкуркулення і репресій 1930-х років. Головна героїня Улянка потрапила на лікування від туберкульозу в будинок відпочинку в Ялті. Там вона познайомилася зі старою революціонеркою, партійним діячем Оленою Петрівною Безрідною. Проаналізовано, що ця жінка пережила глибоку ідейну кризу. Її батько захоплювався Петлюрою й УНР, а вона була віддана ідеям Леніна-Сталіна. Спочатку вона зарекомендувала себе фанатичною комуністкою. Але під час розкуркулення Олена Безрідна зрозуміла, що вся тоталітарна система побудована на брехні і знущанні над селянами. Вона зрозуміла, що не може вийти із системи, але не хоче більше служити їй. Тому Безрідна свідомо йде на самогубство. При цьому заповідає Улянці написати про це книгу. Розглянуто приватну сюжетну лінію Улянки: лікар, який урятував дівчину, став її чоловіком, але його засудили за контрреволюцію до десяти років таборів. На Колимі він загинув. Доведено, що тоталітарна система заснована на страху й брехні: санаторій, розміщений у Лівадійському палаці, називається «селянський», а насправді там відпочиває партійна номенклатура з Москви. Розглянуто образ представника каральних органів, який бездушно відправляє на смерть сотні невинних людей, звинувачуючи їх у контрреволюції. У повісті згадані реальні події і діячі, як-от процес СВУ, Микола Хвильовий. Проаналізовано основні стильові особливості повісті: реалістичну основу, правдивість характерів і деталей, змалювання жахіть Голодомору в Харкові, перебування засуджених у таборах на Колимі. У публіцистичних монологах Олени Безрідної наявні прийоми іронії, сарказму.